Безпосереднім свідченням голодомору є статистичні дані про природній рух населення, його смертність, книги метричних записів. Відомо, що органи ДПУ змушували секретарів сільських рад, РАЦСів знищувати метричні книги, фальсифікувати відомості про смертність. За владними вказівками та негласними інструкціями лікарі теж приховували істину смертності та її чисельність. Об’єктивна статистика про справжню кількість жертв голодомору наразі в даний час відсутня до 1 грудня 1932 року облік жертв голодомору ніхто не вів. Крім того, статистика смертності велась до 15 квітня 1933 року, а потім її за командою керівника ДПУ П.Постишева припинили. До того ж всі дані про кількість жертв були дуже засекреченими.
Саме тому не можуть історики до цього часу порахувати скільки насправді людей померло від голоду. А ще було знищено більш-менш об’єктивне джерело статистики – перепис населення за 1937 рік, яке показало зниження населення на 15 млн. чоловік
Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить, що прямі втрати населення України від голоду 1932 р. становили близько 150 тисяч чоловік. 1933 р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 рр. 5 млн. чоловік. Не менше мільйона загинуло на Кубані.
Один з дослідників вважає, що справжня кількість померлих від голоду складає приблизно 7 млн. 500 тис осіб. А на міжнародній конференції з питань голодомору в Україні була оприлюднена цифра 10 млн. людей.
Голод у 1933 р. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодовано обійшлася країні й народові. Те, що відбувалося на Україні у 1933 р., не знайшло адекватного висвітлення в архівних джерелах. Причина в тому, що генсек наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. Особливо дивне враженя справляють стенографічні звіти пленумів і протоколи політбюро ЦК КП(б)У часів голодомору. В них відображено відчайдушну боротьбу з окремими конкретними проявами голоду, але не згадується саме слово "голод". Це означало б визнання факту економічної катастрофи, в яку потрапила країна внаслідок авантюристичної політики "наступу соціалізму по всьому фронту".
Що ж відбувалося на селі? Пряму відповідь на це в історичних матеріалах, на жаль, не часто можна знайти. Однак посередніх свідчень про трагедію українського села досить багато. Одне з них - проблема дитячої безпритульності , що наростала протягом 1931-1933 рр. Діти залишалися без догляду, коли вмирали батьки, хоч, як правило, кістлява рука голоду торкалася дитячого організму раніше. Значно більше поширювалася бездоглядність при живих батьках. Не в силах дивитися на те, як вгасає дитина, батьки везли її до найближчого міста і там залишали - в установах, лікарнях, на вокзалах, просто на вулиці. Десятки тисяч підкидьків створили серйозну проблему, якою з ініціативи П.П. Постишева зайнялося політбюро ЦК КП(б)У. Держава виділила певні кошти, щоб терміново створити дитячі притулки. Частково розв'язання цієї проблеми переклали колгоспи, де організовувався патронаж. Було звернуто особливу увагу на своєчасне підбирання бездоглядних дітей силами міліції. В умовах, коли поширився канібалізм, життю беззахисної дитини кожного дня загрожувала смертельна небезпека.
Версія для друку
Написати листа